Из-за границы были приглашены инженеры, многие известные компании, такие как Siemens-Schuckertwerke AG и General Electric, привлекались к работам и осуществляли поставки современного оборудования, значительная часть моделей техники, производившейся в те годы на советских заводах, представляла собой копии либо модификации зарубежных аналогов (например, трактор Fordson, собиравшийся на Сталинградском тракторном заводе).

В феврале 1930 года между «Амторгом» и фирмой американского архитектора Альберта Кана Albert Kahn, Inc. был подписан договор, согласно которому фирма Кана становилась главным консультантом советского правительства по промышленному строительству и получала пакет заказов на строительство промышленных предприятий стоимостью 2 млрд долларов (около 250 млрд долларов в ценах нашего времени). Эта фирма обеспечила строительство более 500 промышленных объектов в СССР[19][20][21].

В Москве был открыт филиал Albert Kahn, Inc. под названием «Госпроектстрой» (англ.). Его руководителем был Мориц Кан, брат главы компании. В нём работали 25 ведущих американских инженеров и около 2,5 тыс. советских сотрудников. На тот момент это было самое большое архитектурное бюро мира. За три года существования «Госпроектстроя» через него прошло более 4 тыс. советских архитекторов, инженеров и техников, изучавших американский опыт. В Москве также работало Центральное бюро тяжелого машиностроения (ЦБТМ), филиал немецкой компании Demag.

Фирма Альберта Кана играла роль координатора между советским заказчиком и сотнями западных компаний, поставлявших оборудование и консультировавших строительство отдельных объектов. Так, технологический проект Нижегородского автозавода выполнила компания Ford, строительный — американская компания Austin Motor Company. Строительство 1-го Государственного подшипникового завода в Москве (ГПЗ-1), который проектировала компания Кана, осуществлялось при техническом содействии итальянской фирмы RIV.

Сталинградский тракторный завод, построенный по проекту Кана в 1930 году, был изначально сооружен в США, а затем был размонтирован, перевезен в СССР и собран под наблюдением американских инженеров. Он был оснащен оборудованием более чем 80 американских машиностроительных компаний и нескольких немецких фирм.

Американский гидростроитель Хью Купер стал главным консультантом строительства Днепрогэс, гидротурбины для которого были закуплены у компаний General Electric и Newport News Shipbuilding[22].

Магнитогорский металлургический комбинат был спроектирован американской фирмой Arthur G. McKee and Co., которая также осуществляла надзор над его строительством. Стандартная доменная печь для этого и всех остальных металлургических комбинатов периода индустриализации была разработана чикагской компанией Freyn Engineering Co.[23]

Всього за 10 років (1930-1940) американці побудували в СРСР близько 1 500 заводів і фабрик, створили хімічну, авіаційну, електротехнічну, нафтову, гірничодобувну, вугільну, металургійну та іншу промисловість, найбільші в Європі заводи для виробництва автомобілів, тракторів, авіаційних двигунів і іншої продукції.

Наприклад, знаменитий Сталінградський тракторний завод був цілком побудований в США, демонтувати, на 100 судах перевезений та зібраний в СРСР. Дніпрогес побудувала американська фірма Cooper Engineering Company (і німецька компанія Siemens). На цьому заводі створили перші танки.

Горьковський автозавод (ГАЗ) був побудований американською компанією Austin.

Теперішній АЗЛК побудований за проектом Форда. Знаменита Магнітка — точна копія металургійного комбінату в Гері, штат Індіана.

Фірма Albert Kahn Inc спроектувала та побудувала 500 радянських підприємств. Альберт Кан — промисловий архітектор Детройта, запрошений у 1928 у СРСР для участі в індустріалізації. Приїхав до Москви з 25-ма інженерами, і протягом 2 років підготував понад 4 000 фахівців, у 1929-1932 спроектував і організував будівництво 521 об'єктів [2] [3] [4] (за іншими даними - 571) об'єкт. Це, в першу чергу, тракторні (тобто танкові) заводи в Сталінграді, Челябінську, Харкові. Автомобільні заводи в Москві та Нижньому Новгороді. Ковальські цехи в Челябінську, Дніпропетровську, Харкові, Коломні, Люберцях, Магнітогорську, Нижньому Тагілі, Сталінграді. Верстатобудівні заводи в Калузі, Новосибірську, Верхній Салді. Прокатний стан в Москві; ливарні заводи в Челябінську, Дніпропетровську, Харкові, Коломні, Люберцях, Магнітогорську, Сормово, Сталінграді; механічні цехи в Челябінську, Люберцях, Подільському, Сталінграді, Свердловську; сталеливарні цехи та прокатні стани в Кам'янському (в 1936-2016 — Дніпродзержинськ), Коломні, Кузнецьку, Магнітогорську, Нижньому Тагілі, Верхньому Тагілі, Сормово; підшипниковий завод в Москві, Волховський алюмінієвий завод; Уральська азбестова фабрика та багато інших [5].

Причина звернення саме до Кану полягала в тому, що, спроектувавши всі заводи Форда, він відпрацював високопродуктивну технологію проектування промислових підприємств. У США його фірма штатом в 400 осіб готувала робочі креслення за тиждень, будівлі промислових підприємств зводила за 5 місяців. Кан зміг практично довести, що здатний зробити те ж саме і в СРСР: проект СТЗ виконаний у рекордно короткі строки; будівельні конструкції для нього були виготовлені в США, перевезені в СРСР і змонтовані протягом 6 місяців. Саме фірма Albert Kahn Inc створила в СРСР школу передового промислового зодчества.

Разом з заводами створювалися міста для робітників. Ернст Май — німецький архітектор, брав участь в розробці архітектурних проектів близько 20 радянських міст.

В СРСР приїхало близько 200 000 американських інженерів і техніків, які керували майже мільйонною армією в'язнів ГУЛАГу — плюс небагаті в Росії дореволюційні кадри.

Американські професори підготували на робітфаках 300 000 кваліфікованих фахівців — тобто всі кадри для радянської промисловості на довгі роки вперед.

Таким чином, матеріальну базу соціалізму побудували капіталісти США плюс дешева праця в'язнів.[6]