Вечір. Хата. В кухні мати тре буряк на борщ, баба чистить картоплю. Дід дивиться телевізор. По телевізору показують Арестовича. Баба: - Ото людина така хароша, той Арестович. Шо не скаже - все по толку. Я вже й снотворне на ніч не п*ю. Мені Богданчик перед сном його по тіліхвону показує 2 раза і все. А вдень дивлюся, потом міряю давлєніє - більше 140 ніколи не піднімається. Ото в людини енергетіка. В кухню заходять дівчатка-двійнята (12 років). - Ма, ми Колі намалювали малюнок в армію і вірша написали. Показують танка з жовто-блакитним прапором і велетня-солдата теж з прапором. Мати: - Які розумнички. Баба: - А ну ж розкажіть бабі з дідом вірша. Дівчата ніяковіють, а потім починають хором, підглядаючи в зошит: Ми всі чекаємо, щоб скоро У нас кінчилася війна Тоді повернеться наш Коля І будем жить ми як всєгда (Мати й баба починають плакати. Дід мовчить) Він буде нас возить на річку І купить нам на двох кота (Мати й баба втирають сльози, які течуть вже по підборіддю. Дід відкашлюється) Ми любим тебе, рідний братік, (Мати й баба голосно схлипують. Дід шукає цигарки в кишені) Хай буде оркам всім пи@да.
Мати, баба, дід і Арестович одночасно замовкають. Мати порушує гнітючу мовчанку: - Хто помагав писать вірша? Дівчата хором: - Богдан Арестович у телевізорі закриває обличчя рукою. - Богдан!!! - не своїм голосом кричить мати - Йди сюди! Я тебе щас кончу, паразіта! Біжить в кімнату. З кімнати чути звуки ляпасів і крики: - Ай, ма, не бийся! Ай! Я не винуватий! Там більше нічого не рифмується! Ай! - Ну шо, гарний вірш? - питають дівчата - Пісня! - відповідає дід і виходить курить. https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=4942093465837961&id=100001120685451